Отже тред чому ніколи не можна пхати воєнні флешки в особисті ноути. Дійові особи: ВСІ главки оборонних відомств, чєловєчкі, циферькі, і одна оголена полковниця. 2018 рік, пік моєї славетної кар’єри в ГШ ЗСУ, дзвонить Жека Храпко і каже «Нам пізда».

Жека Храпко - т.в.о. начальника відділу підготовки 205 навчального центру тактичної медицини. На Жекиному ноуті внаслідок чергової воєнної флешки (можливо, і моєї, вона на фото) накрився жорсткий диск. На ньому всі важливі (не секретні, трщ майор) документи центру. Бекапа нема.

Я кажу «Нам дійсно пізда». Тяжко дихаємо в слухавку. На секунду я відчуваю чарівне осяяння, відкриваю рота «A easy…», Жека закінчує «…recovery, да, пробували, ніхуя». Знов тяжко дихаю і кладу слухавку. Питаю колегу айтішніка, шо його робить. «A easy recovery пробували?»

Колега айтішнік каже «Несіть в Епос». Це відома контора по відновленню файлів. Один дзвінок в Епос і я знаю, що це коштуватиме орієнтовно 6-10к грн. Пф їбать, я шо для того сиджу в святая святих воєнних тайн, шоб платить якимось комерсам 10 косарів. Йду в айтішне управління ГШ.

Айтішне управління ГШ з порога каже «Несіть в Епос». Е ні, блять, ми з вами так каші не зварим. І так починається хрестовий похід по главкам. Сіль моєї роботи в ГШ полягала в тому, шо я завжди знала людей, які знають людей. Перший дзвінок був в саму логічну для цього контору.

Так я дізналась, що Держспецзв‘язок нічим таким не займається і вобше в них бюджети скорочені, до речі, Марія, як ваші справи. Було приємно поспілкуватись, допобачення, ахєрєть, а чим ви вобше займаєтесь тоді. Наступний дзвінок, знов-таки, за логікою, був в СБУ.

СБУ впевнено каже нести в Епос, тут-то я і розумію, де собака зарита. Кажу ви знаєте там не получилось. Надо вас задіять. Мені обіцяють контакт відповідального підрозділу і теж «Марія як ваші справи», кажу шо дуже погано чути і окончатєльно втрачаю віру в успіх.

Але крім колег у справі обороноздатності у мене ще є друзі, один з яких за казковим збігом обставин працює в ОБЕПі (так, це рос абревіатура відділу по боротьбі з економічною злочинністю МВС, але це настільки совкова структура, шо навіть не хочу перекладати її). Алло, Андрюха?

Здається, зараз цього відділу взагалі нема. Андрюха перший з усіх одразу каже «Да, приїжджай». Я аж верескнула від радості. Але досвід не проп‘єш і я знаю, шо треба уточнити у власника диску. Жека, там є шось на диску, шо нікому не можна бачити?

Жека одразу, але невпевнено каже «Ні», а потім «ну бля…» і я падаю духом, уявляючи, який буде скандал, якщо там порнуха. А я ж усім натрусила, що це справа державної важливості. Виявляється, окрім документів центру, на диску також були НАВЧАЛЬНІ ВІДЕО З МАСАЖУ.

Бо на гражданкє Жека був ще масажистом. І знаючи Жеку, там дійсно навчальні відео, мабуть, з анатомією. Але я ржу і кажу Жені, шо буду його цим шантажувать. Правда, на цьому етапі уже починають наярювати, шо треба якусь бумагу з диску. Вся в/ч тупо встала через відсутність диску

Отже, я віддаю диск в ОБЕП. За пару годин Андрюха передзвонює і каже «Наші не справились, але ЄСТЬ ЧЄЛОВЄЧЄК у Сумській області, він для нас багато робить, відправ йому новою поштою диск». Мені здається, він жартує. Відправити воєнний диск ЧЄЛОВЄЧКУ? Новою поштою? В Сумську обл??

Але безглуздя та відвага наш девіз і замість тисячі питань про кібербезпеку України і вобше блять шо це, я лиш питаю, скільки це буде коштувать. Мабуть, він дасть прайс десь як в Епосі, і я нікого не ображу, якщо відмовлюсь. Бо неможливо уявити, як я відсилаю диск чєловєчку.

Та гривень двісті, каже Андрюха. Ахуєть. Я вирішую звільнитись з ГШ і забути все, що я знала про безпеку і оборону. Двісті гривень, в Сумську область новою поштою. ОБЕП МВС радить. Ви всі йобу дали. Кажу спасибі велике, я ще похожу посмотрю єслішо вернусь.

Я знаю, що ви читаєте тільки заради оголеної полковниці, ми підходимо до цього. Останнє місце, в яке я вирішую звернутись, це главк НГУ, але ж у них принаймні є такий відділ, треба спробувать. В главку НГУ у мене забирають диск і саджають чаювати з черговим майором.

Минає п’ята година, як я п’ю чай з майором і слухаю, як багато в нього роботи, і як він нічого не встигає. Ондо, каже він, ви бачите, який стос документів? Я бачу дійсно стос документів, якого він уже п’яту годину не торкався, бо… п’є чай зі мною.

Я не знаю, як культурно сказати йому, що він нічого не встигає, бо даже не пробує. Кажу «ви знаєте, я мабуть в коридорі все-таки почекаю». Майор аж зводиться з місця - ВИ ЩО? Ні! Ви дорога гостя. Прошу сідайте. До речі, я розказував, як я в Криму служив? Тоді теж тяжко було.

Командувачем НГУ тоді був генерал-полковник Аллєров. В кабінет заходить Аллєров (спойлер, це не він, просто схожий). Я зводжусь, бажаю здоров’я, всі діла. Майор навіть не кліпнув. Думаю «піздєц у них тут з дисципліною, це як так вобше». АГА, ричить на мене «Аллєров», З АКАДЕМІЇ?

Я нервово ковтаю і кажу «Ні, з ГШ». «Аллєров» засмучується і каже «А я думав красивих курсанток прислали, я б вам якраз форму видав». «Аллєров» виявляється сержантом з МТЗ. Тьху. Я не можу більше чаювати з майором і кажу «ви знаєте, це ж вже шоста година, вам пора, я в коридор».

Майор сприймає це як особисту образу. Ви що? Ви не бачите, я ж тут нічого не встигаю? Я ще буду сидіти! Мене рятує знайома полковниця, яка заходить на чай, і каже «О, Марія! Ходімте до мене в кабінет». Я тікаю до неї і бачу шафу для зберігання секретних документів.

Полковниця закриває двері на замок і починає роздягатись. Я окончатєльно впевнююсь, що йобу дали всі, і я в тому числі. В/ч стоїть, Жека наярює, диск десь у НГУшних кібервійськ, на диску документи і відео з масажем, я в кабінеті з голою полковницею і шафою секретних документів.

Покличте режисера і давайте знімати балканську треш-комедію. Що я тут роблю. Інна Василівна, вибачте, що ви робите? Полковниця перевдягається в гражданку, виходить і ЗАКРИВАЄ мене наодинці з шафою. Оце я попала. Краще б з майором чаювала.

Полковниця просто перевдягалась у гражданку після робочого дня, навіщо було закривати мене в кабінеті - непонятно. Але я не можу більше це все терпіти і взагалі хочу покурити, кажу віддайте диск, я пішла. НГУшники сумно кажуть, шо діла не буде, старались як могли.

Спасибі дуже, допобачення. Я дзвоню в НАБУ. Там же і не таке відновлювали. Хоча б ви не підведіть, пацани. Тут нічого цікавого не буде, тож просто кажу, шо з НАБУ теж не вийшло. Я думаю, що в принципі, 6 тисяч - не такі великі гроші, ми скинемось всім центром і хай вже буде Епос.

Розбита всім, що сталось за день, і ладно диск не відновили, але ж що за срака у нас взагалі з кібервійськом, в кінці кінців даже я зі своєї ганебної зарплати працівника ЗСУ плачу податки!!! Приходжу додому до тодішнього хлопця, який тренує Альфу, і розказую весь цей блокбастер.

А він абсолютно спокійно каже «А чого ти до нас не занесла». І тут я на фоні всього, що було за день, істерично сміюсь «Куди, до вас? Ти шо з дуба рухнув? У вас девіз нет ума штурмуй дома!» Пропустимо конфлікт, який виник на підставі цього акту зневаги до славетного підрозділу…

Коли я вдосталь вибачилась, то чисто щоб його не обіжати, і з останніми крихтами надії зекономити 6-10 тисяч, я віддаю диск в Альфу. Але все одно кажу Жені збирати бабло і готуватись до розйобу за те, що віднесли воєнний диск в цивільну контору.

Альфа відновила диск на наступний день. Включно з відео з масажем і, що не менш важливо, не сказавши ні слова про відео з масажем. Кінець історії.

Так я позбавилась стереотипів, стала набагато більше поважати Альфу, ніхто з нас ніколи більше не користувався воєнними флешками, і при звільненні з лав ЗСУ ми здали їх чистими наступному поколінню падаванів. І ЗВІСНО, ми зробили бекап абсолютно всього. І відео з масажем теж.

Жека Храпко був найкращим інструктором 205 центру, найкращим медиком у 92ці, і загинув на Харківщині місяць тому. Зараз ми допомагаємо його дружині відновити доступ до всіх його девайсів. Тому що у Жеки було абсолютно ВСЕ, і тільки на нього можна покластись. Навіть зараз.

Цей тред, крім повчальної історії і пам’яті про нашого любого Жеку, має зробити ще шось корисне. Задонатьте на класні медичні рюкзаки, будь ласка. Найкращі з нас гинуть, хтось має вставати на їх місця, і їм треба укомплектовані рюкзаки. Спасибі за увагу!

https://www.facebook.com/100000009152620/posts/5551342638209320/?d=n

Ну і КОНЄШНО же, для товаріща майора, вся історія вигадана, збіги випадкові. Я щиро вірю в потужність наших кібервійськ (без сарказму) і знаю (дійсно знаю)) про деякі важливі зміни з 2018 року, завдяки яким ми сильно крепші в питаннях воєнного айті. АЛЕ ВОЄННІ ФЛЕШКИ НЕ ПХАЙТЕ!