Так от, історія. Сиджу я оце в Самосаді, читаю. Поруч хлопець з дівчиною явно на побаченні, оці всі питання: які в тебе хобі, як ти проводиш вільний час. Дівчина питає у хлопця, чим він займається після роботи. Він каже: я взагалі збираю старі книжки українською мовою.

Або видані за кордоном діаспорою або тут. Десь купую, на барахолках, десь ще. Дуже подобається, коли трапляються книжки з дарчими підписами. Ось, наприклад, в мене є улюблена книжка Тичини, яку сам Тичина підписав. Ще й жінці з таким цікавим іменем: Олімпіада Лаврентіївна

Я, каже, так мрію дізнатися бодай щось про жінку з таким неймовірним іменем.
В цей момент, дорога спільното, в мене вже тремтять руки.
Я повертаюсь до них і кажу: вибачте, я випадково почула вашу розмову, але Олімпіадою Лаврентієвною звали мою прабабусю

Він дивиться на мене, як на навіжену, питає: а як її прізвище було?
Якубова, кажу.
Він сміється і каже: так у мене книжка вашої прабабусі.
Imagine the scene. Я стою на цьому дерев'яному помості, в мене сироти по шкірі, повні очі сліз.
Він каже: хочете, я вам фото покажу?

Пані та панове, фото книжки з дарчим підписом моїй прабабусі від Тичини, яка вдома в якогось абсолютно випадкового типа, якого я абсолютно випадково зустріла в Самосаді

Але це ще не все. Я йому кажу: чекайте, я можу вам показати фото самої Олімпіади Лаврентіївни.
Тут маю сказати, що моя бабуся, донька героїні нашої історії, дуже активно веде фб і викладає туди купу світлин з сімейних архівів. Я лізу в її фб і будь ласка

Фото Олімпіади Лаврентіївни з її старшою донькою, моєю бабусею, на руках

Загалом, після 15 хвилин тупо істерики і дзвінків моїм бабусі та татові ми домовилися з типом (його звати Олексій), що днями ми зустрінемося в Самосаді, я йому розкажу про прабабусю, а він принесе мені книжку. Коли ми прощалися, Олексій сказав: це магія Подолу. І це таки вона